І чого найбільше хочеться кудись їхати, коли на вулиці клята епідемія, в самого цілими днями температура 37,5, а по телевізору розказують про нові і нові смерті від пневмонії. Якась необгрунтована поведінка)
Швидше б уже вилікуватись і вилізти з цієї квартири на свіже повітря, до хворих співгромадян. Так би мовити, поспівчувати.
Навчанння відмінили, концерти попереносили, ліки в аптеках повикуповлювали. =) отакі пироги.
Від безнадійності становища взявся читати книжки. Зараз в процесі "Я, робот" Айзека Азімова.
Чекаю свої законні 13 сантиметрів марлі від уряду.
В суботу був в лікарні. Чекав в черзі до терапевта. То був вихідний, і на прийомі виявилось усього два чергових лікаря. Я щиро співчував тим двом сердечним, бо передімною сиділо двадцять час-від-часу шмигаючих носами і переполоханих ЗМІ людей, які були майже переконані, що в них той самий свинячий грип, про який усі так активно говорять. І тим двом медичним працівникам доводилось кожного хворого переконувати, що у тих всього лише ГРВІ. А ще люди в масках дуже сході на кіборгів і, знудившись за півтори години стояння в черзі, я ледь стримувався, аби не почати сміятися від того, як навала людей в масках збільшувалась і збільшувалась у коридорі)
Народ, бережіть своє здоров"я!

Ця музика насправді навіть не музика. Це наче вияв емоцій. Цей вияв такий доречний в цю пору. І року і доби. І нехай весь світ зачекає. Ніч лише твоя. Байдуже, що завтра хотітиметься спати. В цю мить їх у тебе ніхто не забере - ці емоції, цю ніч.

//listening to Gregor Samsa

Сьогодні помітив одне місце, яке я дуже хочу завтра сфотографувати. Воно дуже осіннє, якщо так можна висловитись. Це місце таке, яка, в моій уяві, має бути осінь. Похмурі клени стоять по обидва боки вулиці. В цю пору року вони похмурі по-особливому. Опале жовте кленове листя вносить свої барви в палітру осіннього пейзажу. Я мушу сфоткати завтра це місце...

//listening to Explosions in the Sky

Острог - місто з багатою історією. Острогу належить визначне місце в історії
українського народу і його багатовікової культури. Вперше про нього згадується в
Іпатівському літописі 1100 року. Тут у 1576 році була заснована перша на території
України греко-слов"янсько-латинська академія. В наш час Острозька академія це
осередок елітного українського студенства. А Острог - туристична мекка України.
Місто розташоване на півночі Рівненської області на межі з Хмельниччиною, є
районним центром. З 1995 року місто oбласного значення. Детальнішу інформацію про
місто та його історичні пам"ятки можна отримати з ресустру міста Острога та
Острозької академії. До вашої уваги я пропоную розклад руху транспорту
через Острог. У даному виданні можна знайти розклад руху потягів через станцію
Острог та найближчих сусідніх станцій - Шепетівка, Кривин, Рівне, Здолбунів. А також
розклад мартрутних автобусів що курсують через Острог з Нетішина, Рівного, Ізяслава,
Шумська, Хмельницього, а також багатьох інших міст. Важливим для подорожуючих буде
те, що залізнична станція Острог знаходиться за 16 км від самого міста у селі
Оженин. Тому, щоб добратися із залізничної станції до самого Острога, необхідно
скористатися маршрутним таксі зі станції Оженин (22 сторінка Розкладу).

Щасливої Вам подорожі та незабутніх вражень!=)

Завантажити Розклад руху транспорту через Острог у форматі PDF (1,1 Мб)

Я думав я завжди буду п"яним, прокуреним неформалом, який постійно тягає чорний одяг, купу металевих цепів і браслетів, і якому подобається тільки хард"н"хеві. Але знайшлась людина, яка показала мені крім чорних і інші кольори, а їх виявилось доволі багато. Зводила мене на дискотеку. Допомогла знайти сили покинути палити. Навчила любити! І, мабуть, я змінився. Я відчуваю, що я вже не такий як рік тому. Час дитинства закінчується.
Я не хочу бути нєфаром.

Останнім часом рідко добираюсь до своєї сторінки. А як добираюсь, то максимум проглядаю стрічку друзів. І все лінь мені шось і собі написати. Чергова порція із серії, колі булі малі. А он де вуйко на польнині корове пасе)

Під кінець липня вирвався з рідного Рівного на тиждень. Курс Рівне-ВВ-Світязь-ВВ-Львів-ВВ-Рівне. Гарно відпочили. Правда, не вистачало трохи своїх. Квітка мене лікувала від усіляких депресів, шо почали переслідувати мене під кінець тижня. Що б я без неї робив. Вона моє усе. За що я їй дуже вдячний! :)
Відвертість то дуже класна штука. Коли ти відкриваєшся для когось. Усі свої страхи, переживання, розповідаєш про своє дитинство, а тебе слухають. Відчуваєш себе комфортно і ні про що не боїшся говорити. І ти як на долоні. Це просто щось неймовірне. Люблю свою Квітку за те, що з нею немає ніяких кордонів, з нею немає нічого забороненого, нічого про що б варто було говорити натяками, внапівголос.
Потім була невеличка перевірка на побут. Здається, ми її пройшли без особливих зусиль) Львів - місто контрастів. Туристів тут видно здалека) Шкода, не було багато часу на прогулянку. Але хіба ж це востаннє.
А ще були дуже смачні суп з фрикадельок, овочеве рагу і салат з ананасів :-] Потім досить дивний оупен еір "дифіз" сольник в Хотині, що недалеко від Рівного. Дивний він був, бо після нього було багато змішаних відчуттів.
Вчора зранку повернувся з Бандерштадту на який завітав дуже несподівано. Пішов гуляти без задніх думок, а вже за 2 години опинився на фестивалі, що вже другий день гримів під Луцьком. Був на Бандері вперше і враження дуже позитивні. Здивував формат фестивалю і те, що ніде не продавали алкогольних напоїв. Здивував і Тартак, заради якого ми і їхали. Давно не було нічого чути від Сашка. А вони готували матеріал для нового альбому. А ще Сашко вчив білоруську :D Вивчив на стільки добре, що інколи забував українську :DDD
Тартак гриміли на сцені біля 2 годин поспіль і їх двічі кликали на біс. Фест завершився близько 2 години ночі. Вперше бачив як під кінець фесту панки з Чернівців на сцені намаглися розігріти напівсонний народ о 1 ночі. І це у них доволі непогано виходило) Потім трішки погрілись біля ватри і пошкандибали дрихнути) Шкода, Квітка не побачила цьогорічного Банндерштадту.
Та я вже почав добувати сіль, пекти хліб і вишивати рушники з орнаментами! ;) Чекаю гостей!)

Сьогодні зранку повернувся з триденного марафону під назвою "Тарас Бульба - 2009". Безліч вражень, різних за змістом, але переважно із розряду приємних.
"Пригоди" почались з початку нашого шляху до місця призначення. Потяг, який зазвичай їде до Дубна півтори години, цього разу зломався неподалік станції Озеряни і ми застрягли ще на дві години. І друзям, які приїхали раніше, довелось чекати нас весь цей час на залізничному вокзалі в Дубно.
Уже третій рік поспіль їжджу на Бульбу і помітив, що місцеві жителі переважно індиферентно відносяться до приїжджив зірвиголов. Мабуть за стільки років усвідомили як ці три дні рок-дійства у впливають на добробут їх міста.
Щодо фесту, то порівняно з позаминулим і минулим роком народу було набагато менше. Це було видно і по кількості наметів біля стадіону. Хоча на другий день людей було вдосталь. На третій зранку багато почали розїжджатись додому.
Порадували Полинове Поле і Вій. Правда, других не всі сприйняли. Не багато любителів етно-музики. Проте як на мене хлопці з дівчатами відіграли суперово. Я не великий фанат гутру Анна, проте нові пісні мені сподобались. Щодо конкурсанів, то дуже шкода що жюрі недооцінили К402, вони заслуговуть більшого ніж звання дипломанта фестивалю. Трохи розчарований Sюр Band то було дуже смішно) Гурт Галяк відповідав своїй назві. Гапочка і Чар-зілля мені сподобались. Гарна музика, гарні тексти.
А тепер про неприємне. Цьогоріч наметове містечко тупо "бомбанули" гопи. Багатьох моїх знайомих було пограбовано і побито. Міліцію біля наметового я бачив лише в останній день, коли більшість пороз"їжджались додому. Ще вночі бігали по наметовому якісь хлопці і агітували організовувати розборки з місцевили хлопаками, проте на скільки мені відомо нічого так і не було.
Ех, на кінець просто хочеться сказати, що я гарно провів час з хорошими людьми. І хоч друзів цього року було не багато, та тих, що були мені було цілком вдосталь! ;) Ех, ще три дні і знову в дорогу. Підкамінь чекає!=))

Часто так трапляється - ганяєшся за мрією, ніколи не отримаєш того, чого хочеш, а якщо і отримуєш, а не завжди те, чого хочеш. Хоча, за Андруховичем, воно завжди так. Отримуєш, але не зовсім те. Не будемо сліпо вірити Андруховичу. Часто буває, отримуєш саме те, чого хотів. Просто людина влаштована так, що що їй не дай, їй мало. Або людина любить перебільшувати у всоїх мріях. Втім, не бачу нічого поганого. Усі ми прагнемо до ідеалу. Мрії яскравий приклад прагнення ідеалу.
Часто бувало в моєму житті, що коли чогось дуже хочеш, а воно не приходить. І як би не старався - нульовий результат. І тут ти кажеш, "ай! будь що буде. пішло воно! буде-не буде. біс з ним!" і, як не дивно, з часом отримував те, чого так хотів. я не кажу про бездіяльність і не заохочую всіх опускати руки і пускати все на самотік. Просто іноді здається, що наші бажання бувають завеликими для тих рамок, в які ми їх пропихаємо.

Останнім часом потягло на Скрябіна. Скачав майже всю дискографію. Хтось скаже попса, але тексти у Кузьми далеко не попсові. Кажуть культура нації, то дзеркало, що відображає реальний стан справ у свідомості громадян. Поети, музиканти і письменники завжди були індикаторами будь-яких змін, що відбувались навколо них. Навіть у часи тотальної заборони писати і висвітлювати стан справ у СРСР знаходились ті, що не мовчали. Ось таким індикатором свідомості українців сьогодні я вважаю Кузьму Скрябіна.
2002 рік, альбом Озимі люди, пісня "Сам собі країна"

"Не твоя вина - шо ти батька свого син
А твоя біда – не вміти бути ним
Не стидайся – то твоя земля
Не стидайся – то Україна
Добре там є де нас нема
Стань для батька нормальним сином"

2006 рік, альбом "Гламур", пісня "Нам казали"

Нам казали стояти - ми стояли
Нам казали лежати - ми лежали
Нам казали кричати - ми кричати
Нам казали качумайте - качумали
Нам казали не моргати - не моргали
Нам казали буде добре - ми чекали
І всі дружно головами їм махали
Ну шо із того всього ми дістали?

2009 рік, пісня "Кинули"

По моєму, чувак, нас кинули!..

В мене є Країна, я її любив
За волошки очі, люди - кораблі.
Я з нею разом півжиття прожив,
Притулившись тілом до теплої землі.


А тепер тут страшно - я розлюбив її,
Злі сірі очі, іржаві кораблі.
Ми так хотіли, щоб був колись тут рай,
Але зрозуміли, шо нас просто кинули!

Як лохів розвели за спинами,
Діла свої зробили, злили нас,
Мене з тобою разом в унітаз
Злили нас!..
Тут просто кинули,
Як лохів розвели за спинами,
Діла свої зробили, злили нас,
Мене з тобою разом в унітаз
Злили нас!..



Хай хто що каже, але в світлі останніх подій переважна частина ураїнців відчуває, що їх кинули. Я один з них, з тих українців, що в 2004 році мріяли "щоб був колись тут рай", але нам не дали навіть елементарного - просто жити. Останнім часом дивлюсь новини два-три рази на тиждень, хоч раніше кожного дня слідкував за щогодинними випусками. Так корисніше для психіки. Хтось скаже, але ж не все так погано. Є ж щось хороше. Я вас запитаю. Ви ще досі не зняли оранджевих окулярів?

Подобається монолог з тієї з "Сам собі країна"...
"Щодня близько 1000 українців подають документи на еміграцію.
Щодня близько 500 українців ступають на чужу землю
у пошуках кращого життя з метою залишитись там.
Ці люди відмовляються від своєї культури і своїх звичаїв, своєї віри.
Більшість з них до кінця життя працює чорноробочими,
так і не діставши статусу громадянина чужої країни.
А, можливо, їхня біда полягала в тому,
що відповідь треба було шукати в собі,
а не в підручнику географії.
Ти сам собі країна! Зроби порядок в своїй голові!"

Знаю про це не з чуток, бо я не бачив свого тата дуже довго. Але усім, що я маю я завдячуюю йому. Половина батьків моїх друзів їздять на заробіки в Росію, Польщу, Чехію, Італію. А чому? Бо моя мама не може знайти нормальної роботи. В центрі зайнятості постійно розводять руками. Минулого тижня сам пробував знайти на літо роботу, окрім автомийки, подажі мобільних поповнень і роздачі флаєрів з рекламою за 30 грн/день - нічого.
Усі, хто наївно вірить, що після університету без проблем знайде високооплачувану роботу - мені вас шкода.

Як у Сковороди
"Лев роздирає там вовка в куски,
Тут же вовк цапа скубе за виски,
Цап на городі капусту псує,
Всяк із другого дере за своє.

Кожен, хто вищий - той нижчого гне,
Дужчий безсильного давить і жме.
Бідний багатому вірний слуга,
Корчиться, гнеться пред ним, як дуга."

Отака країна. Не хочу нікого тут привселюдно звинувачувати. То просто до роздумів.

"Нас таких багато, не тільки я один,
Посідаєм в поїзд і втікнем хто куди.
Хай шукає щастя інший хто-небудь
Посеред ворон, які тебе клюють.
А нас тут просто кинули!"

Приблизно місяць тому ми встановили вдома газовий лічильник. Моя мама не нарадувалась що платити тепер стало менше за газ з лічильником, ніж до того без нього. Раніше виходило, що на будинку стоїть загальний лічильник і весь об"єм газу, який будинок спожив, розподіляли на усі квартири в будинку, що без газового лічильника. Мама бралася за голову коли їй зимою приходили рахунки на 150 грн. Було прийняте рішення встановити лічильник. Не зважаючи на те, що у нас є газова колонка за 20 днів червня ми заплатили 14 грн. Перевага очевидна! =)



Стало цікаво, чим дешевше користуватися електрочайником чи звичайним, що гріється на газовій плитці? 1 куб.м. газу = 0, 4836 грн. 1 кВт елетроенергії = 0, 2436 грн. Провів експеремент. Для більшої достовірності вимнкув вдома усі електроприлади окрім елетрочайника. Набрав однакову кількість води в електрочайник і в звичайний чайник (1л. 750мл.). Одночасно увімкнув перший і другий. Результати були такі - газу викристано 0, 054 куб.м, елетроенегрії - 0, 2 кВт, що в перерахунку на гривні - 0, 0261 грн (~2,5 коп) та 0, 0487 грн (~5 коп) відповідно. Перевага здається незначною. Проте якщо рахувати що за день ми робимо собі чайок чи каву приблизно 4 рази, то в місяць це 120 разів. Звичайний чайник "з"їдатиме" щомісяця приблизно 3 грн, а електрочайник 5 грн. Ці 2 гривні різниці електрочайник компенсує швидкістю підігріву води. На газу ми гріли воду 9 хв. 40 с., елетроенергією - 5 хв. 40 с. За місяць елетрочайник економить приблизно 8 годин на місяць. Ось така проста арифметика! =)

Літоооооооо!!! Такий статус останнім часом можна побачити у мене в Skype)) Другий місяць літа. Гарний настрій не покидає мене ні на мить!)) Хочеться жити і радіти життю) Вирішив не втрачати жодної миті літа і тепер щодня прокидаюсь якнайраніше і вирушаю в дорогу. І неважливо куди, аби не вдома!)

Минулого тижня був в Дніпродзерджинську. Мали виступати, але концерт накрився мідним тазиком. Проте ми не довго сумували через то. І біс з тими грошима. Зате ми класно прокаталися через пів-України. 14 годин потягом туди і стульки ж назад)) Враження від міста не найкраще. Велика кількість діючих підприємств не робить ласки екології міста. Після деякого часу перебування у Дніпродзерджинську в роті відчувався неприємний присмак, а язик трохи терп від хто зна чого. Місцева дівчина Юля, в якої ми ночували, розповіла нам, що крім тих надцяти підприємст, що знаходять в межах міста, в Дніподзерджинську знаходиться два свховища ядерних відходів. Жесть, чи не так!?)
Плавали в Дніпрі:) Можу похвастатись - навчився плавати)) Тепер фіг мене з води дістанеш)) Оце вид якогось заводу з міського пляжу. На фотці воно світле. В оригіналі завод димів чорним.




Ми багато не гуляли по Дніпродзерджинську, не мали на то часу. У нас були квинтки на потяг на дев"яту вечора і ми півдня просиділи на стадіоні біля сцени з надією, що приїдуть люди і почнеться концерт. Але нічого так і не розпочалось. Переносили з 2 на 4, по на 6 годину. А на стадіоні було не більше 40 чол. Жаль. Ми зробили висновок, що грошей у людей не має на такі заходи як рок-концерти і 150 грн для жителів Дніпродзерджинська це забагато. Навіть коли один з хед-лайнерів - гурт Sadist з Італії. Концерт не розпочався, організатори пролетіли на дуже великі гроші, а ми поїхали додому, як і планували о дев"ятій вечора. Правда двоє наших ще лишились і гарно приовели час у компанії людей, з якими ми мали грати на одній сцені.
Вразило ще дві речі (або скоріше не вразило, а було трохи незвично) - українською спілкувалися тільки ми - Alte Eris - і Бодя, один з організаторів, вокаліст гурту Тиранія, теж з Рівного. Ах так, ще позначки на держустановах були українською. А ще, коли виходиш з залізничного вокзалу в сторону міста тебе "привітно" зустрічає надпис "СССР" з гербом Совєтів. На мить виникло відчуття, що я перенісся в часі назад. Ми питали в продавця на вокзалі чи в знає вона, що СРСР розпалось на що вона нам відповіла "ні" :-)




Ще кілька фоток Alte Eris з Дніпродзерджинська.


...


Вчора з дгузями їздили в Кам"яногірськ на невеличкий ставок. Гарно підсмажились на сонечку, накупались. Потім посиділи до вечора в гаражі. Ех, коли вже закінчиться ця записіада.
Отака непогана фотка вийшла мене хорошого на озері в Кам"яногірську :)))









А сьогодні їздив на розвідку у Верхів, що по дорозі в Острог. Мабуть туди запрошу через тиждень друзів на святкування свого ДН. Гарне місце - є столики, мангал і пірс збоку, можна буде поплавати. Думаю, їм має сподобатись. А ще обійшов весь їхній ліс в пошуках нормальної місцини, а та місцина виявилась зовсім поруч.
Ось так досить цікаво розпочлось літо!) Надіюсь таким воно буде і далі!) Сумую за своєю Квіточкою. Чекаю, чекаю, чекаю!!! Ще 8 днів!!)) ех...

Pjat' godun do vustypy. Idy vylucejy y powykax najbluzh4ogo magazuny, kiosky abu znajtu ljyduny, z jakojy mozhna bylo b pogovorutu. Nabrudla tuwa. Za dva dni ii bylo vdostal'. Za majzhe 19 rokiv mogo perebyvannja v Rivnomy tyt ja w4e zhodnogo razy ne byvav. Vono i ne duvno, adzhe zhuvy ja na protulezhnomy boci mista. Z neba morosut' milkuj dow4, a ja zanotovyjy te, w4o zaraz vid4yvajy. Vid4yvajy pystoty. Nav4annja zakin4ulos' i ja ne znajy jakumu povunni bytu moji nastypni kroku. Pystota... ja dovirjajy ljydjam jaki ne dovirjajyt' meni. Slabkuj vrozhaj. Ysi moji dynku prukovani do putannja - problema v grynti 4u v zerni? Mabyt' v zerni, bo ja troxu zatjanytuj, trohu soromjazluvuj, trnxu nevpevnenuj y sobi. Rozgarovyjys' y sobi. Xo4et'sja sistu y litak i vtiktu zvidsu na kil'ka niv abu obdymatu xto ja i dlja 4ogo.
W4ojno spracjyvalo moje 'antu-ni'. Djakyjy za rozyminnja... Tak ja ne vmijy kazatu ni. Prupizd'te mene za tse.

Затулю вуха, замкну свою душу і буду кричати: тут вхід не вільний! (с)

Не плюйте в душу й не топчіться там.
Ви не вселяєте довіри.

Inkolu proste "Vuba4. Ja ne htiv (-la) tebe obrazutu. Tu vse ne tak zrozymiv (-la)." nabagato efektuvniwe za obrazu na obrazu, konfliktu i dovgi rozburannja.
Treba vmitu vuznavatu i svoji pomulku, a ne wykatu kogos' krajnjogo.
Na zamitky.

.......91

------------
если кто то не любит тебя, так как тебе хочеться, не значит, что он не любит тебя всей душой (с)

"при каждом своем выборе ты рискуешь жизнью, которая у тебья могла бы быть; при каждом решении ты теряешь ее." (с) ричард бах

рішення зроблене. і я не шкоду, шо прийняв саме його. але чекав хоча б розуміння тоді, коли я думав.

лузєр, плін *WALL*
як навчитися робити все вчасно? %)
поки не навчусь, буду страждати від того. тупа лінь.........

Фатальний сакс

І було все прекрасно в країні вічнозелених трав і цвітучих квітів, якби не прикра фатальність. На початку 20 століття частина планети була охоплена 2 Світовою Війною. Вдале випробування американськими військами ядерної зброї в Хіросимі потягло за собою ряд таємних випробовувань ядерної зброї на інших містах. Одним з таких міст, над яким проводились випробування, було Площенцо. Трагічна доля спіткала всіх жителів міста й прилеглих містечок. Усіх, окрім Марії. Вона, в той трагічний, для її друзів, день, поїхала у місто Леона, що було столицею західної Уталії.
Всіх інших героїв порозривало на шматки через їх тупу долю.

FIN!

P.S. Вижив ще Орланд, адже йому як завжди було пох і він був вдома, за 70 км від Площенцо, в ту страшну мить, коли кишки його друзів розлетілись на 24 метри 41 см навкруги. О:-)
Висновок - будьте, дітки, як Орланд і не суйте ніс в чужі справи, тоді спокійно переживете ядерний вибух і ядерну зиму :)
А тепер і справді FIN, бл*ть :)

Площенцо та його жителі

Чи знаєте ви як прекрасні ночі в уталійських провінціях? О ні, ви не знаєте, як прекрасні ночі у цих містах. Побували б ви хоч раз у нас. Уталія – прекрасна країна на берегах Півострова Кривчессо. Привітний народ живе тут. Бувало заблукає турист з іншої країни, то жоден уталієць не обділить його персону і валізу увагою. Справжній уталієць вважає справою честі допомогти тому, хто заблукав звільнитися від такого гріховного тягара багатства. Народні пісняри Дон Шуфутто і Дон Квадратто складають балади про нелегку долю уталійського народу, а простий народ трудиться на благо донів у сенаті, донів у мафії і в останню чергу на власне благо.
У цій майже магічній країні і живуть наші герої. Вони молоді і перспективні пролетарі, сини і дочки власного народу. Майже патріоти і просто хороші люди.
Хуаніта - чарівна дівчина. Врода її знана на кожній вулиці Площенцо. Крім того розум у неї безумовно є, проте мудрості небагато. Хто зна, знала вона чого хоче в житті чи ні. Мабуть Хуаніта й сама не здогадувалась чи знала вона це.
Педро, син торговця крамом і різними чудовинами з країн Сходу. Ще з раннього дитинства знав, що мусить чогось добитися у житті, бо відрізняється від своїх однолітків. Був дуже обдарованим і мав успіх у старших за себе сеньйорит. Проте йому завжди подобалась Хуаніта. Але Педро ніколи не мав хорошої нагоди, аби признатися Хуаніті у своїх почуттях.
Джуно, син ремісника. Завжди знав чого хоче, але не знав як цього добитись. Його переслідував успіх, але він був трохи попереду. Веселий хлопець, жарти його відомі навіть за межами Площенцо. Також мав талант до ремесла, яке йому подобається. Мабуть як і Педро, теж був закоханий у Хуніту (а Педро був закоханий у сеньйориту?).
Орланд. Про Орланда мало хто що знав. Він раптово зникав з міста і так само раптово з’являвся у місті. Він був не з Площенцо, проте його тримало тут безліч обставин через які він постійно повертався у місто. Любив сієсти, а ще кориду. Був великим пофігістом і дуже рідко брав участь у житті громади міста Площенцо.
Авантюрна натура Хуана інколи приносила йому великі проблеми. Але його мрією було прославитись, навіть не суттєво як. Він непорушно йшов до своєї мрії, переступаючи через інших. Справжніми чарами для нього була врода Хуаніти. Вони навіть характерами були схожі з сеньйоритою. Однин Орланд був байдужим до Хуаніти. І не дивно, бо він був байдужим до усього, що його оточувало.
Марія, добра дівчина з сусіднього Палермо. Подруга Хуана, Джуно, Педро і Хуаніти. Добре знала усіх наших героїв уже не перший рік. Усі п’ятеро дружили. Життя їх було веселим і сповненим пригод.
Літо – найкраща пора для жителів Площенцо, адже це пора відпочинку і відпусток. Природа наділила уталійські землі багатим різноманіттям лісів та степів, озер та річок. А риби у місцевих водах водилось стільки, що якби розділити на кожного жителя Площенцо порівну всю рибу з річок та озер, то кожен дістав би по 20 фунтів живини.
Уталійські поля були засіяні пшеницею і хліб з цієї пшениці не мав рівних собі у жодній сусідній чи будь-якій іншій країні.
А найбільшим чудом жителів цього міста були літні ночі. Такі теплі і чарівні. Не одна закохана пара сиділа під місячними променями і зорями. І здавалося, немає ліку небесним світлячкам, проте знаходився інколи чудило, що починав рахувати цятки на небі. Доходив до тисячі і збивався, потім починав рахувати знову те ж саме. Історія повторювалась знову і знову, доки не наставав світанок і чудило розчарований не йшов додому бурмочучи собі під ніс, що завтра обов’язково повернеться і дорахує зорі до кінця.

"Санта-Барбара» — мыльная опера, снимавшаяся в США с 30 июля 1984 года по 15 января 1993 года. Всего снято 2137 серий. Действие происходит в городе Санта-Барбара. В сокращенном варианте, который показывался в Германии, 2123 серии."
(матеріали з Вікіпедії)

Все, що відбувається останнім часом нагадує всім відомий серіал *wall*

Оу, майн... невже я майже пережив ще одну сесію. 5-ту по рахунку в моєму житті. Ще дві такі і екватор. А здавалось зовсім недавно водив хороводи за руки зі своїми браттями і сестрами "по нещастю" на посвяті в спудеї. Чомусь таке відчуття, що справжня весна тільки недавно почалась. Сьогодні приїхав в своє рідне місто, а воно зустріло мене теплими сонячними обіймами. Я знаю, воно зраділо моєму приїзду. Чого лише варті розквітлі абрикоси та молоде зелене лився каштанів на Чорновола. Обожнюю цю пору. Признаюсь, зима, що минула, була найтеплішою зимою за всі мої 18. А весна, що прийшла, обіцяє бути найвідірванішою.
Дуже хочу прочитати за канікули кілька книжок, які вже встиг назбирати за сесію, але все не мав часу. В планах "Біплан" Р.Баха, "Політ над гніздом зозулі" К.Кінзі та збірка "100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки".
Також в планах добряче відпочити. І може для когось останні кілька днів не мали нічого спільного з сесією, але для мене вони були майже пекельними.
Дуже хочу в Тернопіль. І в паланх є туди з"їздити. Неймовірно чекаю цієї поїздки вже місяць чи півтора :) Дивно, що з Рівного, улюбленим студентським транспортом - потягом, туДи аж ніяк не дістатися. Але хіба це проблема :) Як казав мій викладач з інформатики, в якого я маю в середу здавати останній іспит, - "студентські роки вам дані дня того, аби максимально відірватися, наподоруватись і побачити в житті якомога більше". Чомусь мимоволі згадується реклама популярного засобу проти застуди:
- Я Вас розумію!
- Ні, не розумієте.
- Чууудово розумію!!!:)